Басе/Басе. Вірші (б/у).

  1985 р., 224 с. Переплетення: твердий, формат: звичайний.

Пер. з японського В. Маркової. Гравюри Л. Іллінний.

Хайку — жанр традиційної японської ліричної поэзии вака, відомий з XIV століття. У самостійний жанр ця поезія, що тоді носила назву хоку, виокремилася в XVI столітті; сучасна назва була запропонована в XIX столітті поетом Масаока Сікі. Одним із найвідоміших представників жанру був і досі залишається Мацуо Басе (1644 — 1694), великий японський поет, теоретик вірш.

Наприкінці XVII століття дорогами Японії довгі роки мандрував людина вже не першої молодості та неміцного здоров'я, на вигляд схожий на нікого. Не раз, ймовірно, Паналя будь-якого знатного феодала зганяли його з дороги, але жоден іменитий 748 того часу не набув тієї посміченої слави, яка випала на частку цьому непримітному подорожнику — великому японському поету Басе. До кінця свого життя Басе Подорожував, черпаючи сили в красах природи. Його шанувальники ходять за ним натовпами, всюди йоголам траплялося лави шанувальників — селян і самураїв. Його подорожі та його геній дали новий розквіт прозаїчному жанру, популярному в Японії — жанру бутових щоденників, що зародився ще у X столітті.

Басе — літературний псевдонім, але віншив із пам'яті поколінь усі інші імена та прозвища поета. Відчувши ідейну обмеженість і тематичну вузлик сучасної йому японської поезії, Басе на початку вісімдесятих років звернулися до класичної китайської поезії VIII-XII століть. Поетичні твори Басе належать до стилю хайку, абсолютно особливої форми ліричної мініатюри. Прочитавши вірші Басе, треба пам'ятати одне: всі вони скоринки, але в кожному з них поет шукав шлях від серця до серця.

Ось приклад одного з віршів Басе з коментарями до нього В.Марковий (за передовищенням до збірки):

На голій гілці
Ворон сидить самотньо.
Осінній вечір.

«Стихотворення схоже на монохромний малюнок тушю. Нічого зайвого, все гранично просто. За допомогою кількох вміло обраних деталей створена картина пізньої осені. Відчувається брак вітру, природа немов заміряла в сумної нерухомості. Поетичний образ, здавалося б, трохи наміченості, але має велику місткість і, заворожуючи, відводить за собою. Здається, що дивишся у води річки, дно якої дуже глибоко. І водночас він гранично конкретний. Поет зобразив реальний пейзаж біля своєї хатини та через нього — свій душевний стан. Не про самоті ворона говорить він, а про свій власний.
Уяву читача залишений великий простір. Разом із поетом він може відчути смуток, навіяне осінню природою, або розділити з ним тугу, народжена глибоко особистими переживаннями. (...)

МІСТКА:
В. Маркова. Пропозиція

Тристилія (хоку)

Вірші з путевого щоденника («Кості, що біліють у полі»)

Вірші з путевого щоденника («Пісика мандрівного поета»)

Зціплені строфи (ренку) з поетичного збірки «Солом'яний плащ мавпи»

котян

Докладніше: http://bookitoria.com.ua/